НАГАДАЛИ КОЗІ СМЕРТЬ — КУДИ ХОДИТЬ, ТАМ І ПЕРДЬ

Щось схоже відбувається і навколо ініційованого Зеленским проекту закону про деолігархізацію

Поглянемо на перипетії, що його супроводжують, крізь призму народної мудрості та сатири…

Почув якось від офісної челяді «найвеличніший», що «за царя Горошка, як було людей трошки; як сніг горів, а соломою тушили, як свині з походу йшли», тоді з Божою поміччю олігархів нанівець звели, статок відібрали та царю-батюшці служити спонукали.

Спасу немає, як сподобалася ця байка «наймогутнішому». Так, що у самого руки засвербіли.

Але ж боязно. Це ж ні хто-небудь, а олігархи. Ось і мудрі люди кажуть: «На чужий коровай очей не поривай, а рано вставай та собі учиняй». Та дуже вже свербить, кляте. Навіть не стільки мошну набити, скільки з ворогами та опонентом поквитатися. Розчистити повторну дорогу до трону.

Тут ще й свита підгавкує: «Вовків бояцьця, в ліс не йти, і без грибів бути». Та й за рейтинг не слід забувати, який вже на опустився майже пів на шосту. До того ж, і народу якась розвага та заохочення цінувати царя-батечка. Умовили на його кляту голову…

А далі, знову ж таки, все по писаному та народом мовленому. «Наскочила царьова коса на олігархічний камінь, та камінь не подаєцця.» Тобто,

«не мала баба клопоту, та купила порося, порося у квік, а баба у крик».

З свого боку челядь заспокоює батюшку, мовляв, «ми їм зараз покажемо кузькіну мать. Тобто, сами з усами, ось тільки ніс не обріс». А всі офісні обіцянки виявилися «вилами по воді писаними, а граблями гребені». Як кажуть у таких випадках, «за дурною головою рукам і ногам немає спокою». Та якби ж тільки ногам і рукам?!

«Біда не сама ходить, з собою ще й горе водить». Не змовчав і народ: «Ось тобі, царю, наука, не ходи надвір без дрюка, свиня звалить и віку умалить… Втікайте, куме, бо біда суне».

А царю наш «обмок як вовк, обкис як лис, обмерз як пес, — та все задурно».

Якось так крізь народні помовки бачиться нинішня разрекламована до бестями «боротьба» з олігархами нашого «наймудрішого». Себто, «який Сава, така й його слава».

А щоб народне бачення за дурню не прийнали, ось вам і серйозна аналітика:

ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЯ: ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР 

Володимир Зеленський подав на розгляд Верховної ради проєкт закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу у суспільному житті (олігархів). Цей законопроєкт задовго до свого оприлюднення отримав з легкої руки політиків і журналістів скорочену назву «закон про деолігархізацію».

…Тепер варто поміркувати над тим, наскільки запропонований президентом України підхід дозволить на практиці досягти поставленої мети.

Аналізуючи президентську ініціативу зосередимося винятково на політичних аспектах, залишаючи осторонь питання юридичної досконалості законопроєкту та відповідності окремих його положень Конституції України та чинному законодавству.

Одразу треба зазначити, що всі переваги законопроєкту містять у собі всі потенційні ризики і вади.

Уперше на законодавчому рівні робиться спроба врегулювати питання впливу економічної влади на владу політичну. Хоча заради справедливості треба зазначити, що на розгляді Ради вже є законопроєкт №4122 про внесення змін до деяких законодавчих актів у сфері антимонопольної політики, деолігархізації та забезпечення добросовісної конкуренції авторства…, не дивуйтеся, Віктора Медведчука та Олександра Колтуновича. Однак документ стосується винятково економічної складової і переважно антимонопольної політики, себто спрямований на врегулювання значно вужчого питання, ніж президентський законопроєкт.

Уперше робиться спроба законно встановити критерії для визначення поняття «олігарх», яке досі вживається переважно або як метафора, або у політологічному значенні без будь-якої юридичної формалізації. Можна дискутувати, наскільки запропоновані критерії є адекватними, вичерпними, визначеними тощо, але сама по собі спроба юридичного визначення поняття «олігарх» заслуговує на відзначення – безумовно. Наразі ж не можна оминути увагою реакцію Рината Ахметова, який у притаманній йому манері зазначив, що він не олігарх, а інвестор. Скромний такий інвестор… Упевнений, що незабаром виявиться, що в Україні одні тільки інвестори і жодного олігарха.

Також вперше на рівні закону робиться спроба визначити процедуру, за якою ті чи інші особи можуть отримати статус олігарха. Знову ж таки, можна сперечатися щодо досконалості цієї процедури та її відповідності чинному законодавству, але спроба таку процедуру визначити законом, однозначно є кроком вперед.

Також кроком вперед є і намагання встановити певні обмеження на стосунки між тими, хто має гроші, і тими, хто має владні повноваження. На жаль, навряд чи запропонований механізм буде дієвим, бо за великим рахунком навіть відповідальність високопосадовця чи політика за порушення встановлених правил декларування факту контакту з олігархом не встановлена.

Заслуговує на увагу і спроба законом запровадити цілу низку стимулів, які б демотивували суб’єктів економічної влади «гратися у політику», зокрема шляхом використання ЗМІ та фінансування політичних партій і політиків. Втім, боюся, що пропоновані варіанти лишають «олігархам» чимало простору для маневру і навряд чи унеможливлять вплив грошей на ЗМІ, політичні партії чи вибори та процес ухвалення політичних рішень.

Впадає в око хронологічна обмеженість чинності закону – 10 років (звісно, за умови якщо законопроєкт таки набуде чинності, ставши законом). А головне, показовим є те, що тут йдеться про потребу за цей період розробити та запровадити цілу низку інших нормативно-правових документів, які надалі і мають створити правове підґрунтя для створення цілої системи інститутів – як організацій, так і практик – які б мінімізували вплив економічної влади на владу політичну.

Отже, навіть ініціатори законопроєкту усвідомлюють обмеженість запропонованого підходу та його нездатність повною мірою забезпечити деолігархізацію. Для справжньої деолігархізації доведеться докорінно перебудувати систему економічних та політичних відносин в Україні. Щонайменше модернізувати антимонопольне законодавство, осучаснити систему оподаткування, забезпечити прозорість власності, вдосконалити схеми фінансування політичних партій та наповнення виборчих фондів, запровадити лобізм, посилити відповідальність за отримання неправомірної вигоди для політиків і чиновників.

Наразі ж обмеження на фінансування політичних партій і виборчих кампаній чудово охарактеризував Томаш Фіала, який у своєму свіжому інтерв’ю зазначив, що не фінансував ані Вакарчука, ані «Голос», бо це заборонено законом, а ось його дружина – долучалася до фінансування, бо їй це законом не заборонено. І це лише те, що лежить на поверхні. Я навіть не кажу про те, яка частина фінансування політичних партій, чи тим паче передвиборчих кампаній, перебуває у тіні.

Словом, навіть якщо законопроєкт Володимира Зеленського набуде чинності, він стане лише першим кроком на шляху, де кожен наступний крок може бути складнішим за попередній. Зрештою, не варто забувати, що наразі саме олігархи зосереджують у своїх руках величезні обсяги економічної влади і геть не схильні втрачати можливість впливати на владу політичну задля захисту власних інтересів. А в тому, що захищати власні інтереси вони вміють, думаю, ніхто не сумнівається.

Валентин ГЛАДКИХ,                                                                                   політичний експерт

P.S. Які ж висновки лягли в основу народного бачення затіяної Зеленським потішної боротьби з олігархатом?

По-перше, і головне: ця законодавча спроба не ліквідує олігархат, а лише намагається відібрати у нього медійний ресурс и зменшити політичний вплив на ситуацію в країні. А це те ж саме, що розворушити зміїне кубло. Отже відповідь буде — мало не здасться!

По-друге, хоча головний удар планується на Порошенко, загальні ризики закону сприятимуть об’єднанню потенційних олігархів у боротьбі проти «порушника конвенції» — тобто, ініціатора закону.

По-третє, враховуючи юридичну недосконалість цього офісного витвору, його буде легко оскаржити в судовому порядку з усіма витікаючими.

Отже одним лише провисанням рейтингу «найвеличнішого» нижче, ніж пів на шосту, найбільш імовірно, Зеленський не відбудеться. То ж, запасаємося попкорном!.. Вадим КЛИМЕНТЬЄВ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *