ДОЖИВЕМО ДО СТА, А ПОТIМ ПОРИБАЛИМО

Як у гонитвi за вічним життям не вкоротити собі віку

Здобутки і міфи   геронтологiї

Вадим КЛИМЕНТЬЄВ

Підготовлена ​​книга в тому ж 2008 році, що і попереднє аналітично-сатиричне дослідження «Особливості національного пияцтва». (Знайомтеся з ним в «Нашій бібліотеці»).

Ідею наступного журналістського дослідження подав мій давній друг Геннадій Бочкарьов. На жаль, його вже немає серед нас. Зате в заголовку залишилася жити його улюблена приказка, яку йому так і не вдалося реалізувати.

Минув час, наука про довголіття пішла вперед. Втім, основні вироблені століттями положення і викладений в ній досвід істотно не змінюються.

Можливо, комусь вони допоможуть реалізувати в життя винесену в заголовок приказку мого друга. І це буде чудово! ..

    Ця книга — не теоретичне дослідження і не поради фахівця. Її автор професійний журналіст. Викладене в ній, скоріше, інформація для роздумів. Свій початок бере з журналістського дослідження в газеті «Зоря». Двічі, на побажання читачів доопрацьоване, воно  виходило у світ і поверталося до автора редакційною поштою новими і новими відомостями і побажаннями подальших досліджень.

    У книзі в систематизованій і популярній формі викладена інформація щодо історії пошуків елексиру вічного життя, набутого людством досвіду досягнення довголіття, здобутків і міфів сучасної геронтології, а також свідчення багатовікової народної мудрості, поради різнофахових спеціалістів щодо цього  дуже актуального питання.

    Для читача книга може слугувати практичним керівництвом у виборі найбільш ефективної моделі здорового і щасливого життя, засобів його подовження, оптимальної поведінки в різних життєвих ситуаціях, а також при прийнятті зважених рішень.

    Ще кілька років тому вона була готова до друку. Але не склалося. Завадила криза та ряд інших причин. За цей час архів автора значно поповнився новими відомостями. Їх доопрацювання – справа майбутнього. А зараз пропонуємо читачеві той варіант, який пройшов експертне вивчення в Українському державному науково-дослідному інституті медико-соціальних проблем.

ПЕРЕДМОВА

Якщо не станете ви подібні дітям,  

  то не увійти вам у царство небесне.  

Але ми і не прагнемо в те небесне

 царство: ми стали мужніми, ми

стали мужами, і тому бажаємо ми

 земного царства.

 Фрідріх НИЦШЕ,

 «Так говорив Заратустра».

    Фраза, узята з трактату одного з родоначальників сучасної західної думки, Фрідріха Ницше (1844-1900 р.), найкраще відбиває сучасний стан геронтології. Ця книга написана в незвичайному для вітчизняних монографій ключі. За формою викладу її, імовірно, краще віднести до науково-публіцистичних видань. І, проте, читання книги залишає враження переконливості, тому що базується на багатьох історичних концепціях і прикладах профілактики процесів старіння і боротьби за довголіття.

    Вона присвячена однієї з найпоширеніших форм патології — старінню організму. Автором докладно описані головні фактори ризику старіння, сучасні концепції цієї патології і види профілактики. Матеріал книги ілюструє можливості людського організму в проблемі довголіття. У великому розділі профілактики і різних варіантів лікування старіння велика увага приділена нетрадиційним методам, що ввійшли в клініку в останні роки.

    Автор зіставив два типи індивідуальності людини — духовний і тілесний — не для того, щоб вести це зіставлення через усю книгу, а для того щоб показати загальнолюдську значимість процесів старіння і довголіття, складність і багатогранність роботи людського організму і сказати, що майбутнє в довголітті людини в самій людині.

    Це незвичайна книга, це не просто трактат по філософії для людей зрілого віку, не просто посібник з навчання повернення молодості, а скоріше керівництво до дії.

    Книга не розрахована на лікарів, хоча, найвірогідніше, вона виявиться їм корисною, тому що носить публіцистично-інформаційний характер. Важко визначити її жанр. Можливо, тому, що такого просто ще немає. Принципово змінюючи форму викладу, автор подає читачеві гігантську науково-історичну інформацію, що нагромадилася протягом багатьох століть. Її автор, Вадим Климентьєв, яскрава і сильна особистість, журналіст за професією, геронтолог по покликанню.

    Книга доступна по викладу будь-якому дорослому читачеві. Широко використовувані автором цитати з наукової і художньої літератури ілюструють і оживляють виклад. Хотілося б сподіватися, що праця знайде визнання в широкого кола читачів.

Директор Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем  інвалідності, професор   А. В. ІПАТОВ

ВІД АВТОРА

Є особливо цікаві за своєю ­втаємниченістю й непояснимістю теми, що, один раз вийшовши з-під пера, постійно і незалежно від їхньої зовнішньої злободенності, змушують автора знову й знову повертатися до них. Непокоять і ваблять внутрішньою недомовленістю, недодуманістю або незавершеністю… Як закоханого в гори альпініста — ще не скорені вершини. Коли за безліччю фактів не вгаданий їх головний, внутрішній, сакральний смисл, не відкрита істина, що, здається, зовсім близько, однак постійно вислизає.

Ідея цього видання — плід відпускного періоду. Коли звільнена від повсякденних турбот думка лине за межі буденного у фантастичний вир загальнолюдських цінностей і мрій, головна з яких — вічне життя. Вічне не в плані життя без кінця: якщо в Бога просити багато,  він може й послати… Це по-перше.

По-друге. Чи знаєте ви, скільки нас померло за всю епоху людини розумної? Французький інститут демографічних досліджень підрахував: 75 мільярдів, при цьому чверть людства з’явилася на світ після 1650 року. А тепер уявіть, що творилося б на нашій неньці-землі, якби і зараз продовжували хазяйнувати всі ці 75 мільярдів, у той час, коли сьогодні і шість домовитися між собою не можуть. Недарма на “цивілізованому” Заході так популярна ідея “золотого мільярда”, який привласнив собі право купатися в розкошах, а інші мільярди слугуватимуть для того, аби ці розкоші створювати й утримувати.

І нарешті, по-третє — найважливіше: навіщо воно нам?!. Якщо вірити легенді, коли мудрішому з наймудріших царю Соломону було запропоновано елексір бессмертя, він відмовився його прийняти, тому що не хотів пережити тих, хто був йому близький і кого він любив. До того ж легенди про Вічного жида, популярного зовсім недавно на наших телеекранах “Горця” та інших блукачів у часі, позбавлених Богом права покинути цей світ, не додають оптимізму та бажання обрати цей шлях без кінця, коли саме його досягнення стає нездійсненною мрією, жахом без кінця, який несе в собі кожний з них.  Є, як бачите, і такий погляд на безсмертя.

    Безумовно, у нашому випадку йдеться про подовження життя людини хоча б за віковий рубіж. Саме цим займається одна з найновітніших наук — геронтологія. Про тисячолітню історію пошуків рецептів вічного життя,  надбання геронтології і її міфи,  народні рецепти та багатовіковий досвід шукачів і розробників чудодійного еликсіру безсмертя  — у цих нотатках. Вони не претендують на системне висвітлення цієї поки що не вирішеної проблеми. Йдеться лише про факти, що чимось зацікавили, здивували або навіть вразили автора.

    Поява цього видання стала можливою завдяки як науково-консультаційній, так і організаційній допомозі при його створенні  та випуску у світ директора Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності профессора Анатолія Володимировича Іпатова і його наукових співробітників. Велике їм спасибі за це з надією і побажанням подальшого співробітництва у висвітленні  надто важливої і цікавої для суспільства теми досягнення здорового і творчого довголіття людини.

   Вадим КЛИМЕНТЬЄВ

Частина I

ІСТОРІЯ ПОШУКІВ БЕЗСМЕРТЯ

від створення світу до наших днів

  Чому всемогутній творець наших тіл.

Даровать нам безсмертя не захотів?

Якщо ми досконалі, навіщо вмираємо?

 Якщо не досконалі, то хто бракороб?

  Омар Хайям

І. І. ВІРА У ВІЧНЕ ЖИТТЯ ПОДАРУВАЛА людству ЧИСЛЕНІ ВІДКРИТТЯ

Наша надія на безсмертя не походить

від якої-небудь релігії, але майже

усі релігії походять від  цієї надії.

  Р. Ингерсолл.

    Споконвічна мрія людства — подовжити життя окремої людини до тисячі років. Фантастика? Можливо… Проте прислухаймося, що з цього приводу говорять історія, мiфи, легенди.

БОГИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ВКУШАЛИ АМБРОЗІЮ…

    До засобів збереження молодості, здоров’я і досягнення сверхдолголіття людство в усі епохи виявляло підвищений інтерес. Пошуки цих засобів починалися в древньому Китаї, Індії, Греції, Єгипті, у великих цивілізацій Центральної і Південної Америки. Сліди цих пошуків губляться в глибині століть і беруть початок у дрівній історії. У найстарішій китайській медичній рукописній книзі «Ней Кіне» (4 тис. років до н.е.) знаходимо багато міркувань про старіння. Гіппократ (460-377 р. до н.е.) у своїх «Афоризмах» і Аристотель у трактатах «Про молодість і старість» висловлювали погляди на причини старіння і давали поради щодо здорового способу життя. Спеціальних еліксирів у цих працях не приводиться.

    Еліксир безсмертя згадується в легендах і переказах багатьох народів як своєрідна “їжа” богів. Боги Стародавньої Греції вкушали амброзію, Стародавньої Індії — амриту, іранські — хаому, а в Стародавньому Єгипті боги пили воду безсмертя.

ПРО „ДРЕВО ЖИТТЯ” ТА „ЖИВУ ВОДУ” ЗНАЛИ ВСІ, А ДЕ ВОНИ ЗНАХОДЯТЬСЯ — НІХТО!

    Згадаймо біблійне древо життя. У давньоіндійському епосі “Махабхарата” згадується про сік дерева, що дарує 10 тисяч років життя. Стародавні греки та римляни теж шукали плоди, які повертають молодість.

     Але де саме слід шукати їх, так і залишилося загадкою. Розповідали про «дерево життя» і давньогрецькі історики, щоправда, вони стверджували, що це не сік, а плоди якогось заморського дерева, здатного повернути людині молодість, але не дати безсмертя. Для подовження життя древні єгиптяни вживали у великих кількостях добре знайомий нам часник.

    Сказання про „живу воду” створювали єгиптяни, іудеї, індiанцi, африканські народи, руси. Російські билини оспівують  джерело, яке знаходиться серед океану на острові Буяні. Але ніхто і ніколи так і не знайшов ні «дерева життя», ні джерела «живої води».

ШУКАЛИ БЕССМЕРТЯ, А ЗНАЙШЛИ АМЕРИКУ


    Коли Христофор Колумб відкрив невідомі нові землі на Заході в Атлантичному океані, туди ж були перенесені надії знайти, нарешті, джерело безсмертя. Дехто навіть думав, що він уже знайдений, і приводили точні координати. Так, італійський гуманіст Педро Мартир, близький знайомий Колумба, писав папі Леву X:


    «До півночі від Эспаньоли між іншими островами є один острів на відстані трьохсот двадцяти миль від неї, як говорять ті, котрі відшукали його. На острові б’є невичерпний ключ проточної води такої чудесної властивості, що старий, який стане пити її, дотримуючись при цьому певної дієти, через якийсь час перетвориться в юнака. Я благаю Вашу святість, не подумайте, щоб я говорив це з легкодумства або навмання: цей слух дійсно затвердився при дворі як безсумнівна істина, і не тільки простий народ, але і багато хто з тих, котрі стоять вище юрби по своєму розуму або багатству, теж вірять йому».


    Невідомо, скільки експедицій відправилося на пошуки таємничого острова з його чарівним джерелом. Відомо тільки, що в результаті однієї з таких експедицій була в черговий раз відкрита Америка: знатний іспанський дворянин у пошуках «живої води» добрався до Нового Світа і, вважаючи, що перед ним черговий острів, охрестив землю Флоридою («квітуча»). Але безсмертя все рівно не знайшов.


    Є легенда, що Олександра  Македонського в Індію заманило саме бажання знайти там джерело вічного життя. За тим же відправляв експедиції на пошук трьох островів безсмертя в Східному морі китайський імператор Цин Ши Хуанді (246 — 210 рр. До н.е., будівничий Китайської стіни). Знаючи це невгамовне бажання володаря жити вічно, царедворці дев’ять місяців після смерті імператора не ховали його, молилися забальзамованому трупові на троні.

    Крім чарівної води існувала безліч «рукотворних» рецептів. До нас дійшли тільки ті, котрі явно не дали очікуваного результату. Тому що якщо комусь і колись удалося створити такий еліксир, рецепт його, зрозуміло, зберігався в найглибшій таємниці.

    У Древній Греції приймали ванни з молока, умираючих старих обкладали тілами молодих дівчат. Говорять, допомагало. Уже тоді було відомо про користь лікувального голодування. Голодували по 40 днів і більш. Причому, з незмінним успіхом. А ось деякі агресивні римляне пили з полу кров молодих і сильних гладіаторів, убитих у бою, з метою продовження власних життів.  У середні століття старим переливали кров юнаків і навіть молодих баранів. Алхіміки середньовіччя шукали філософський камінь і еліксир безсмертя. Ковтали дорогоцінні камені, у надії, що вони вже точно допоможуть. Даосы в Китаї намагалися виробити чудесний еліксир усередині себе. Королю Людовику XIII в останні 10 місяців життя лікарі зробили 47(!) кровопускань і дали 205 проносних ліків. Однак усі старання подовжити життя французького короля залишилися марними. Навпаки, завершилися її скороченням і передчасною кончиною монарха.

Взагалі безліч людей загинуло в пошуках еліксиру безсмертя, живої води.

   Сверхдовге життя біблійних патриархів, що згадується в древніх книгах, як вважають деякі дослідники, перебільшення, тому що археологічні дані свідчать про те, що древні люди жили не довше, а значно менше сучасної людини. Видова межа тривалості життя (ТЖ) не була перейдена. Проте, пошуки засобів вічного життя продовжувалися…

(Далі буде).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *