ДОЖИВЕМО ДО СТА, А ПОТIМ ПОРИБАЛИМО

Як у гонитвi за вічним життям не вкоротити собі віку

Здобутки і міфи   геронтологiї

Вадим КЛИМЕНТЬЄВ

Підготовлена ​​книга в тому ж 2008 році, що і попереднє аналітично-сатиричне дослідження «Особливості національного пияцтва». (Знайомтеся з вже розміщеними в «Нашій бібліотеці»).

Частина I

ІСТОРІЯ ПОШУКІВ БЕЗСМЕРТЯ

від створення світу до наших днів

(Продовження).

I.7.  ЛЕГЕНДИ ПРО ДОВГОЖИТЕЛІВ

Не бери від життя усе — навіщо

тобі  стільки неприємностей.

В. Сумбатов

І МОВИВ ХРИСТОС АГАСФЕРУ: “…БЛУКАТИМЕШ У СВІТІ, Й НІКОЛИ НЕ БУДЕ ТОБІ АНІ СПОКОЮ, АНІ СМЕРТІ”

    Красива й жахлива легенда про єврея Агасфера, який не дозволив Ісусу, коли той ніс хрест на Голгофу, прихилитися до стіни свого будинку, актуальна й понині.

“Йди! Йди! — крикнув він під заохочувальний гул фарисеїв. — Нічого відпочивати!” — “Добре, — мовив Христос. — Але й ти будеш все життя йти. Блукатимеш по світу вічно, і ніколи не буде тобі ані спокою, ані смерті”.

Вiдтодi Агасфер багато віків блукає по світу. Але відомий він більше під прізвиськом «Вічний жид»,  якого в позаминулому сторіччі прославив своїм романом французький письменник Ежен Сю. Є ряд свідчень про те, що протягом багатьох сотень років у різних країнах зустрічали дивну стару людину, що ніде надовго не зупинялася. Усіх співрозмовників старий вражав колосальною пам’яттю, знанням безлічі мов, а також праведним життям.


    Зокрема, з ним познайомився в 1223 році і залишив про це запис італійський астролог Гвидо Бонатти.

    П’ятьма роками пізніше про нього згадується в одному з паперів англійського абатства, що відвідав архієпископ Вірменії. Архієпископ, за його словами, був особисто знакомий з Агасфером, неодноразово з ним розмовляв і був абсолютно упевнений у тім, що саме цю людину прокляв Христос. У 1242 році Агасфер з’являвся у Франції, а потім зник на два з половиною століття.


    У 1505 році його бачили в Богемії, а в 1547 році — у Гамбурзі. Там з ним зустрічався єпископ Пауль фон Эйтэен, що у своїх записках згадує про те, що чоловік цей говорив усіма мовами  без найменшого акценту, вів замкнутий і аскетичний спосіб життя, не мав ніякого майна. Якщо йому давали гроші, він відразу роздавав їх бідним.

    У 1575 році Агасфер з’явився в Іспанії, у 1599 році — у Відні. Відтіля він мав намір відправитися в Польщу, а потім у Москву. І є невиразні свідчення того, що в Москві він дійсно побував і де з ким спілкувався. Зате його поява в німецькому місті Любеке в 1603 році засвідчена більш ніж документально — записом у міській хроніці, зробленим бургомістром, істориком і богословом на латині: «Минулого року 14 січня в Любеке з’явився відомий безсмертний єврей, якого Христос, йдучи на розп’яття, прирік на спокуту».


    У вчених колах ходила байка, що в кінці XVII століття професори Оксфорда і Кембриджу влаштували йому прискіпливий екзамен зі стародавньої історії, географії, мов… Агасфер начебто блискуче відповів на всі численні запитання, без акценту розмовляв різними мовами. Згадування про цю загадкову особистість зустрічалися й у більш пізній час.  Чергова згадка про нього датується 1903 роком, коли “кощій іудейський” забрів до американського орендаря  О’граді і подарував йому томик Талмуда.

    Чи не закінчив свої дні Вічний Жид саме так, як писали про це Ільф і Петров у «Золотому теляті», — під час Громадянської війни, від шаблі «чубатого отамана»?.. Схоже, що ні. Одна з американських газет повідомила про прес-конференцію, що Агасфер давав у США в 1926 році. 


    Цікаво, що інша легенда приписує подібну ж долю — скитания по Землі до кінця світу — ще одному біблійному злочинцеві, Каїнові, що зробив перше у світі убивство. Олександр Куприн, письменник, небайдужий до езотерики і стародавніх переказів, виводить Каїна у своїй розповіді «Марення», як реальну людину, що дожив до початку ХХ сторіччя…

ФІЛОСОФ, ЩО ПЕРЕЖИВ П’ЯТЬОХ ІМПЕРАТОРІВ

    Античний письменник Флавій Филострат у своїй книзі «Життєпис Аполлонія Тіанского» розповідає про надзвичайну людину, філософа-піфагорійця, що жив на початку нашої ери. Аполлоній пішки ходив в Індію, де в глухих горах відвідав сховане від поглядів непосвячених «місто мудреців», повне, як ми б сказали, чудес техніки. Ставши сивим, він практично перестав старіти і пережив п’ятьох римських імператорів. Його наказав судити за «вільнодумство» і чаклунство тиран Домиціан.


    Але Аполлоній із громом, зі спалахами блискавки зник із залу суду… А Домиціана незабаром убили змовники. Ніхто не знає подальшої долі

філософа. Але в ХІІ сторіччі алхіміка Артефіуса уперто вважали Аполлонієм з Тіани, приписуючи йому вік у 1025 років.


ЗАРЯДЖЕНИЙ ЕНЕРГІЄЮ ВУЛКАНА ВЕЗУВІЙ

На відміну від свого втілення у відомому телефільмі «Формула любові», дійсний граф Каліостро, точніше — Джузеппе Бальзамо, італійський авантюрист, що взяв собі голосний псевдонім з титулом, можливо, не «пудрив мозки» людям, розповідаючи, що він живе на світі вже три тисячі років і заряджений енергією вулкана Везувій.


    До сьогоднішнього дня невідомо, чи був Каліостро шарлатаном-ілюзіоністом чи, усе-таки, сміливим дослідником і знавцем глибоких таємниць природи. Газети 1770-х років писали, що він знає секрет готування дійсного еліксиру безсмертя. Може, саме тому і взяв «графа» під своє особисте заступництво тодішній французький король Людовик Шістнадцятий…


    Крім загадки свого походження і невідомого джерела величезного багатства граф Каліостро мав хвилюючу таємницю: «Говорять, — писав один з його сучасників. – Каліостро відкрив секрет приготування життєвого еліксиру. Його юній на вид і чарівній дружині вже більше сорока років, і, за її словами, граф володіє секретом повернення молодості».


    Ця загадкова людина відвідала і Росію. У Санкт-Петербурзі його поява зробила фурор. А історія дуелі, що не відбулася, із придворним лікарем Робертсом додала новий блиск його імені. Роздратований донезмоги спробами Робертса очорнити його в очах двору, Каліостро запропонував йому оригінальний двобій — «на отрутах». Обоє суперника повинні були випити отруту, приготовлену іншим, і потім приймати будь-яку протиотруту.

Граф наполягав, але переляканий лікар відмовився навідріз: занадто завзяті слухи про те, що Каліостро володіє секретом еліксиру безсмертя, ходили по столиці.


    На жаль, це виявилися тільки слухи. Калиостро був схоплений інквізицією і вмер у її катівнях. Усі його особисті папери були спалені, і чудом збереглася лише знята у Ватикані копія однієї записки. У ній дається опис процесу «регенерації» або повернення молодості:


    «Прийнявши дві крупиці зілля, людина непритомніє і втрачає дар мови на цілих три дні, протягом яких він часто зазнає приступи судорог і конвульсій, а на його тілі виступає піт. Очнувшись від цього стану, у якому, утім, не зазнає ні найменшого болю, він повинний на тридцять шостий день прийняти третю, і останню, крупицю, після чого впадає в глибокий і спокійний сон. Під час сну з його сповзає шкіра, випадають зуби і волосся. Усі вони виростають знову протягом декількох годин. Ранком сорокового дня пацієнт залишає приміщення, ставши новою людиною, випробувавши повне омолодження».


    Усе б добре, так от рецепта зілля не збереглося. И — чи був він узагалі?..

СПІВРОЗМОВНИК ПЛАТОНА І ХРИСТА

І все-таки, імовірно, самим знаменитим носієм безсмертя був граф Сен-Жермен. Про нього, до речі, згадує Пушкін у своїй «Піковій дамі»: «Ви чули про графа Сен-Жермена, про якого розповідають так багато чудесного?» Саме Сен-Жермен подарував старій графині секрет вірного виграшу за допомогою трьох карт…

    Але, власне, це гучне ім’я — явний псевдонім, назва одного з передмість Парижа. Дійсне ім’я «мага і чарівника» невідомо, як його походження і національність… Сен-Жермен учив короля Людовика П’ятнадцятого «лікувати» алмази з дефектами і перетворювати їх у бездоганні; допоміг маркізі де Помпадур завжди виглядати юною красунею, а також дав їй засіб для посилення любовної насолоди…


    У протоколах допитів Каліостро збереглися про нього цікаві відомості. Каліостро стверджував, що бачив судину, у якому граф зберігає… еліксир безсмертя. Йому не повірили: по одних відомостях, граф Сен-Жермен помер за десять років до смерті самого Каліостро, у 1784 році.  По іншим, зник на довгий час, блукаючи по таємничих країнах Сходу.

Граф з’явився в Парижі в 1750 році, не маючи не тільки минулого, але навіть якої-небудь правдоподібної його історії. Утім, про себе він волів узагалі не говорити, лише іноді — чи  навмисно, чи  випадково — проговорювався про свої бесіди з Платоном або Сенекой або кимось з апостолів. Зрозуміло, йому не занадто вірили, але… Коли хтось запитав кучера графа, чи правда, що його панові чотириста років, той простодушно відповів:


    — Не знаю точно. Але за ті сто тридцять років, що я служу моєму панові, його світлість нітрохи не змінилися.


    Звичайно, кучера можна було і підучити. Але як пояснити те, що літні аристократки в кращих будинках впізнавали в Сен-Жермені людину, що відвідувала піввіку тому назад салони їхніх бабусь? Причому старі матрони клялися, що він ні крапельки не перемінився за цей час. Більш того, якщо порівняти описи людей, що добре знали графа в різні часи, то виходить, що його бачили в Англії, знали в Голландії, пам’ятали в Італії.

Він змінював імена і титули — маркіз Монтфера, граф де Беллами і ще дюжина інших. І настільки ж раптово, як з’явився, граф Сен-Жермен зник з Парижа і виник у Голштинії. Відтіля і прийшла звістка про його смерть. Але на жодній з могильних плит в окрузі його замка немає імені Сен-Жермена.

Зате воно є в списку франкомасонів, зустріч яких відбулася в Парижі рік по тому після «смерті» Сен-Жермена. У Парижі близько 1790 року він напророчив (у тому числі й у віршах!) терор Великої французької революції.

Вірогідно відомо, що ще через три роки графа бачив французький посланник у Венеції, і не тільки бачив, але і довго з ним розмовляв. А два роки опісля Сен-Жермен виявився в одній з в’язниць, де революціонери тримали аристократів. Потім сліди його загубилися. Загинув на гільйотині, як багато хто в ті роки? Виявилося, ні.


    Через тридцять років після «удаваної смерті» графа в кулуарах Віденського конгресу  зустріла стара, добра знайома — мадам де Жанліс. Він нітрохи не змінився, але постарався не затягувати несподівану зустріч і на наступний же день зник з Відня так само таємниче, як у свій час з Парижа.

Років п’ятнадцять по тому, коли майже нікого з тих, що знали Сен-Жермена особисто, не залишилося в живих, граф знову з’явився в Парижі під ім’ям майора Фрезера. Він видавав себе за англійця, мав необмежені кошти невідомого походження, але жив досить замкнуто. Пізнав його один старий сановник, що чудом пережив революцію, вигнання й усе з ними пов’язане. Пізнав, але на відміну від мадам де Жанліс не став ні з ким ділитися цим відкриттям, а постарався зблизитися з «майором Фрезером», благо його самого роки змінили до невпізнанності.


    Знайомство відбулося, і сановник поступово довідався, що його співрозмовник прекрасно обізнаний про все, що відбувалося при французькому дворі… двісті років тому. Говорив він з такими подробицями, що ніде не можна було прочитати. Навіть коли він говорив про дуже віддалені часи і далекі країни, складалося враження, що він дійсно там і тоді був присутній. Старий-сановник не витримав, обмовился, що у свій час зустрічався з такою людиною, як великий Сен-Жермен. Його співрозмовник лише знизав плечима і заговорив про інше, але… на наступний же день зник з Парижа.

Є навіть дивне повідомлення про те, що Сен-Жермена бачили у Венеції… у 1938 році! Але оскільки не було нікого особисто знайомого з графом, повідомлення ці важко вважати достовірними. Хоча якщо взяти за аксіому, що їм дійсно був винайдений еліксир безсмертя, то його поводження представляється цілком логічним.

Бажаючи зберегти свою таємницю, він повинний був або переїжджати з місця на місце і змінювати імена, або інсценувати свою смерть і продовжувати жити під іншим ім’ям. Інакше йому спокою б не було від прагнучих проникнути в його таємницю.

ПРАВИВ ЭНМЕНЛУАННА 43200 РОКІВ…


    Не менш уражає фантазію і так званий «царський список», клинописний текст із Ларси, де названі такі терміни правління царів древнього Шумеру: «У Ереду царем був Алулим, і він правив 28 800 років… У Бад-Тибірі правив Энменлуанна 43 200 років…»


    Індійський раджа Тапасвиджи нібито зустрівся в Гімалаях зі старцем-аскетом, який повідомив, що живе в горах уже… шосте тисячоліття. Звичайно, ці відомості можна назвати казковими, як і більш скромні, але все-таки неймовірні «результати» біблійних патріархів. Як відомо, головний довгожитель Старого Завіту, Мафусаіл, прожив 969 років. Але ось дані, що начебто заслуговують більшої довіри.


    Античні автори згадують Эпименіда — священнослужителя і поета з острова Крит, що, зовсім як Элина Макропулос, дожив до 300 років. Згідно з арабськими джерелами, один праведний чоловік народився в 1050 році, а вмер у 1433! Великий учений Середньовіччя Роджер Бекон у своїй книзі «De secretis operebus» пише про німця по імені Папалинус, що дістав у сарацинов (арабів) якусь суміш і завдяки їй подовжив своє життя до 500 років.

 ЯК 113-ЛІТНІЙ БАТЬКО ПОБИВ 80-ЛІТНЬОГО СИНА ЗА НЕПОВАГУ ДО 143-ЛІТНЬОГО ДІДА


    В Китаї добре відомо про  якогось Лі Цинъюня, знавця лікарських трав, майстра навчання цигун, що довго жив в горах. Лі Цинъюнь народився в 1678 році, у провінції Сичуань. Практично, майже не старів; 71 року від роду бився в одній з численних тодішніх воєн. Був одружений 14 разів, — ні, не розводився: просто дружини вмирали, проживши звичайне людське життя.


    У 1927 році генерал Ян Сень запросив старця до себе в гості і сфотографував його. Пізніше генерал написав біографію Лі Цинъюя за назвою «Записки про 250-літню щасливу людину». Наддовгожитель вмер при повному розумі і твердій пам’яті через рік, у 1928-м…

    Якщо вірити офіційним записам чиновників, у 1965 році, у Кенії, на 140 році життя упокоївся якийсь Атамбала, залишивши після себе… 105 дітей. Треба думати, він був рекордсменом і по чоловічому довголіттю…
    Є цікавий французький документ XVI століття. Один раз кардинал Д’арманьяк побачив плачучого старого 80 років. Виявилося, що сивого старця побив його 113-літній батько за… нешанобливе відношення до 143-літнього діда! У 1797 році вмер 159-літній норвежець Йосип Суррингтон, залишивши молоду вдову і безліч дітей від різних дружин. Його старшому синові було тоді 103 роки, а молодшому — дев’ять…
     Рекордсменом-довгожителем минулого, якщо вірити парафіяльним книгам, був англієць Томас Карне, що прожив сотні років. Між датами його народження і смерті — 207 років! До речі, ніяких еліксирів він не вживав, а любив добрий англійський ель…
 

    «У НАШІЙ ВЛАДІ ПРОЖИТИ СТІЛЬКИ, СКІЛЬКИ ТРЕБА»


    Треба сказати, що й в античну пору, і пізніше були тверезі люди, які розуміли, що самий реальний шлях до патріаршого віку — це не тільки певна дієта, гімнастика, узагалі, здоровий спосіб життя. Народна мудрість давно довела ще один важливий світоглядний постулат: життя любить того, хто з ним бореться, а нищить того, хто йому піддається.

    Відомий римський філософ Луцій Анней Сенека в юні роки відрізнявся дуже поганим здоров’ям: слабкі нерви, хворий шлунок… Божевільний імператор Калигула хотів було стратити «занадто розумного» Сенеку. А втім передумав, вважаючи, що той і сам незабаром помре. Але Калигулу зарізали, а філософ зумів цілком переробити себе, зміцнити організм.


    У сімдесятирічному віці Сенека був бадьорим, точно юнак. Невідомо, скільки б ще прожив мудрець, якби не черговий психопат на троні, імператор Нерон. Той наказав ученому (до речі, своєму вчителеві) перерізати собі вени, що Сенека і зробив — спокійно, посміхаючись і до останньої хвилини ведучи філософську бесіду з друзями. А Нерон, його кат, через кілька місяців загинув ганебною смертю, не доживши і до тридцяти… Між іншим, Сенека писав: «У нашій владі прожити стільки, скільки треба».


     Ще один приклад прямого зв’язку між силою волі, висотою духу і можливістю подовжити своє життя. Великий  прожив 102 роки і, вмираючи в оточенні багатьох учнів, у ясній свідомості, заявив: «Я міг би жити і довше, якби до цього прагнув»…

   Наймудріші сини людства шукали резерв здоров’я і довголіття в самих собі. Прославлений німецький філософ Иммануіл Кант у юності страждав нервовими припадками. Але один раз він наказав собі бути здоровим, і чудо відбулося. Від сорокалітнього віку і до кінця життя, що наступив у 81 рік, Кант не знав ніяких захворювань! Режим його дня був ідеально точним: у жару і холоднечу жителі Кенігсберга (нинішній Калінінград) перевіряли годинник, побачивши, що учений вийшов на прогулянку… Вольовим зусиллям Кант міг припинити в себе застуду або нежить…


    Геніальний поет, філософ, натураліст Иоганн Вольфганг Ґете 19 років від роду переніс туберкульоз; його мучили непритомності. Він змусив себя ходити в казарми і брати участь у солдатському житті, з ранніми підйомами, навчаннями, муштрою; піднімався на високу дзвіницю, був присутній при хірургічних операціях. Зміцнивши нерви, надалі був ідеально здоровий і плідно працював до останнього дня; коханки Ґете були молодші його на півстоліття… Вмер у 82 роки.

    Відомо більш-менш вірогідно про  довгожителя, що вмер у  1956 році у віці 186 років. Індієць у п’ятдесятилітньому віці видалився в Гімалаї, де зайнявся йогою. Очевидно, поєднання спеціальних вправ, дієти і якихось ще засобів дозволило істотно подовжити відпущений йому термін життя.


    Україна теж може похвалитися своїми довгожителями всупереч превратностям долі.

Петро Калнишевський народився у 1691 році в с. Пустовійтівка, що на Сумщині, помер 12 листопада 1803 року на Соловках – останній кошовий отаман Запорізької Січі, піднесений російською імператрицею Катериною II спочатку в російські генерали за перемогу в російсько-турецькій війні, а потім на багато років ув’язнений у найпохмурішу в’язницю в Російській імперії.

Коли Калнишевський виступив проти розгрому Запорізької Січі, він був заарештований і 26 років провів у російській в’язниці (з них 17 років в Соловецькому монастирі).  І це при тім, що з одиночної келії його випускали тільки три рази в рік, у дні церковних свят… До кінця днів Калнишевский відрізнявся міцним здоров’ям, ясним розумом і бездоганною пам’яттю. Загартування дійсного козака-запорожця дозволило йому не тільки знести тяготи ув’язнення, але і дожити до 112 років!..

У свій час наші газети нерідко згадували про кавказця Ширалі Муслимова, що був старше Лермонтова і давно «розміняв» півтора сторіччя. Недавно пресу обійшла звістка про чеченку Забані Хачукаєву, що живе в райцентрі Ачхой-Мартан: по документах, їй у поточному році виповнилося 124! Бабусю Забані вважають найстаршою з тих людей Землі, чий вік зареєстрований офіційно… І треба ж, у Чечні, що роздирається кровавими чварами!


    Так що приклади активного довголіття, яким людина була зобов’язана самій собі, своїм правильним життєвим установкам, — такі приклади історія знає.

Але от чи вдавалося кому-небудь взагалі обдурити смерть, відсунути її на невизначений термін?

Тож підсумуємо міфотворчий потенціал безсмертя…

Вічні монстри — тільки в книжках

В даний час відомо з десяток безсмертних — але не реальних людей, а персонажів художньої і релігійної літератури.


От кілька таких героїв.

1.Ріп Ван Вікль. Персонаж Вашингтона Ірвінга, що проспав кілька сторіч. Не зовсім ясно, чи безсмертний він у повному розумінні слова, оскільки Ірвінг не вказав, чи збирався Ріп Ван Вікль знову лягати спати.

2. Доріан Грей. Потенційно безсмертний герой Оскара Уайльда, недоречно завершив свій життєвий шлях знищенням власного портрета.

3. Коннор Маклауд. Знаменитий Горець. Демонструє справжнє безсмертя, не вилазячи з телевізора протягом уже років тридцяти.

А такаж вже вище згадувані:

4. Макропулос, точніше, його засіб. Робить безсмертним усякого, хто вип’є цей еліксир вічності. У п’єсі Карела Чапека безсмертний персонаж пояснює смертним, що безсмертя жахливе, тому що в безсмертного життя зупиняється. Смертні спалюють рецепт еліксиру.

5. І, нарешті, Вічний Жид (Агасфер). Іудей, що завинив перед Христом, змушений вічно скитаться по землі. Утім, Остап Бендер вважав, що через «п’ятий пункт» його розстріляли петлюрівці.

Хоча є у цього «героя» і інше трактування…

Наша справа — вірити або не вірити викладеним вище легендам.

Свідчення про вічних блукачів по життю, як бачимо, суперечливі розрізнені, непереконливі, а часом просто фантастичні. Але віра і надія на вічне життя, як відомо, вмирають останніми. Тому пошуки її не припинялися і не припиняються: завжди є люди, готові присвятити їм роки, десятиліття, усе життя.

(Далі буде)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *